Брати мої, сестри, ви – лицарів діти,
Найближчі по крові, рідненькі мої.
Чому не змогли ви щасливими жити,
Знялись, мов птахи у безвісні краї?
Адже пан-чужинець, пихатий і ситий,
Бездомним вам дасть лише крихти з руки.
Вертайтесь, бо клякне вже золото-жито,
В не оранім полі – трава й будяки.
В забутих церквах гасне батьківська віра,
Дичавіє, сохне родинна земля.
І небо в це літо ще з осені сіре,
Селянські садиби, мов пустки, здаля.
Нещастя приносять зелені ті гроші,
Вельможність, нахабство і задуми злі.
Чорнозем, я бачив, вивозять до Польщі.
Невже вам не шкода святої землі…
Розквітне наш край, бо ще воля не вмерла.
Біді, лихоліттю приходить кінець.
Вертайтесь, чекають міста вас і села,
Дніпро, стрімкий Буг і бурхливий Донець.
2004 рік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365281
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.09.2012
автор: dercul