Там, де сон надриває клаптик дня
Розкурює смердючу самокрутку
Казкарка ніч напише свіччин опус.
Руки неба пропахли цигарковим димом
Очі йому виїли самотності хвилі
Гарячого напою пустель,
неприкаяних душ вітрів…
Вигнанці човпуть поглинаючи сумнів і страх,
Долають дорогу в нікуди…
Заблукати!
Я волію заблукати в чагарниках,
що дихають твоєю прохолодою,
В твоїх бузках,
В альтанках сповнених сміхом і дзвоном мідних зір,
В тумані твоїх ранків…
А ти зімнеш мене в своїх обіймах,
немов клаптик цупкого паперу,
щоб я поволі курилась,
засідала в твоїх легенях,
паморочилась у голові
і смикала нерви
та тихо мугикала щось на кухні серця…
Не буває дороги в нікуди
допоки існує любов!
17.09.2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364888
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2012
автор: gala.vita