Журба заїла. Знову пустота.
Не радують угіддя та маєтки.
Ким був? Ким став? Скорилась висота.
На злет такий чи сподівались предки?
Ще не зійшов величності туман,
Ще помаранчева стихія тішить мозок, –
Даремно… Тихо зраджений Майдан
Втомився від спланованих поразок.
Щоб не казав, то все не від душі,
Ховається у «списках» від народу.
Я вже давно не вірю, як і всі
В облуду слів зрадливого наброду.
То ж лицедійством не займайся ти,
Бог помаранчевих, тепер уже стагнацій,
О, Господи, помилуй і прости
Таких нездар талановитих націй.
Ти був кумир та в душах наших згас,
Бо не того чекала Україна.
Остав, великомученику, нас,
Бо той, хто зрадив, то вже – не Людина!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364777
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.09.2012
автор: Г. Король