Як ти змінилась Україно, тебе вже не впізнати…
А де ліси зелені? Чисті ріки? Гаї вишневі, коло хати?
Чому так тихо? Не чути соловейка брата?
Людей нікого в полі не видати.
Агов, де ж ви люди? Поля немов заснули, вже давно.
Агов, хто є живий? Пусті хати…Пусте цілісіньке село…
Очам не вірю, бути так не може!
Може у мандрах всі,чи на війні? Не доведи нас Боже…
«Та ні, усі в містах…Ніхто не хоче, в полі гарувати.
Народ Тарасе, вже не той, всі тільки й вміють торгувати.
Забули все вже про село,як хліб пекти,вже мало хто згадає.
Як шанувати матір,батька, Бога, дітей ніхто вже не повчає...»
Ну що ж ви так, мої рідненькі?
Тай відцурались своєї Неньки?
Вона знедолена, розп’ята та свята!
Благословенна українська я Земля…
«Так Тарасе, знедолена й свята наша Земля.
Не той народ вже нині та й Україна, вже не та…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364541
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 16.09.2012
автор: ганна станіславська