І так дивно чекати останніх вітродувів,
розтинати схрещеними долонями катаклізми.
Північне сяйво вицвіло впритул,
і стержень ночі
квапливими рухами до пристані навпомацки лізе.
У темряві - мокрі біженці, їм виключно хочеться спокою.
Вони втікають опівночі, коли опускаються руки.
Ретельно розчісую коси , сліди залишаю скніти
окремим мегаполісом, де мовчки волочаться діти.
Вони вкотре не можуть заснути.
У дівчинки зламалась лялька,
в трирічного хлопця - істерика.
Такі залишають домівки раніше свого повноліття.
На пристані дихають чайки і ламано пнуться метелики,
і, знаєш, таких дітей потрібно комусь любити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364407
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.09.2012
автор: Іванна Шкромида