Сизе небо
важкими краплями
на трамвайних дротАх.
Вени міста
на небесному тлі
ледь помітні.
Дивитися вгОру,
вслухатися в порох
І в те, як стук серця
вливається в звук колії,
Посміхатись навколишнім,
хто зовсім не знає мене.
Остання зупинка.
Хвостом майне
дорога назустріч
давно стертою бруківкою.
Запахне домівкою
з вікон старої кав"ярні.
Блукання не марні!
Бо , колись, тут ходив ТИ.
ЗалишИлись сліди
з ледь вловимим запахом.
Осінь чарівним помахом
перетворюється на веснУ,
я прокидаюсь зі сну
і бачу НЕБО,
яке намалював мені ТИ
у цьому місті
цілу Вічність томУ...
Посміхнутись і йти,
задерши голову догори,
зачіпати рукою кольорові дахи,
повторяючи твОє ім"я.
Щоб, через Вічність,
Ти приїхав сюди й зрозумів -
Тут теж, колись, бУла я...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364339
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.09.2012
автор: LaLoba