На акторськім п’єдесталі
Монологам стріху дали:
Не тікати за крайнебо,
Бо актору номер треба
Учинити за годину.
І зарушити провину
Глядачам. Болючих жартів,
Які сірості не варті.
Та, такий закон покути.
Для корисності й омути
Потрапляти до крісельця
На години дві сідельця,
І побачити життєве
Не захащено миттєвим.
Все в ілюзності живе.
Може, часом, і нове…
Що ж, кумедні монологи
Запідкосять чисті ноги.
А вже потім, потім! Потім…
Всьо. Завершим, добрі люди.
Це не все. «Щось» далі буде…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364150
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.09.2012
автор: Вальдемар Феруменко