Між пасмами сивими – неба просинь,
Немов хотів хтось фарби всохлі стерти.
Ми знову стали старшими на осінь,
І, певне, розгубили всі мольберти –
Можливі і не дуже барви літа, –
Коли, забувшись в вільному падінні,
Літали – безтурботні, наче діти.
Заходився десь вітер в голосінні,
Та ми були байдужі того плачу –
Ми нашу юність досі в серці носим,
І час не владний нам змінити вдачу,
Хоч знову стали старшими на осінь.
Щоосені так само нам синіє
Між пасмами сивими в небі просинь,
І молодість у серці не старіє,
Хоча зима вже сріблить наші коси.
Давно уже віджили наші весни...
Але ти є, і досі тісно в грудях
Моїй любові. Вірю – крига скресне.
Щасливими бувають й літні люди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363755
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.09.2012
автор: Ilsa