Прости мені, що я не ідеал,
Що не така, як та твоя колишня.
Скинь на смітник свій п’єдестал!
Спустись з небес! Ти – не Всевишній!
Ти не Всевишній! Простолюдин!
А я… а я не ідеал...
Про те, хто ми, давай не будем...
Не став мені "ВИСОКИЙ БАЛ"!
Не став оцінок! Ти не в магазині!
І не на ярмарок прийшов!
Скажи: ЯКА ЦІНА ЛЮДИНІ?
Коли тобі байдуже: втратив чи знайшов…
Якщо забув, то ти згадай!
Згадай, як вовком вив на люди,
Бо викинули поза рай.
Як дим душив так сильно груди...
Скажи мені кого ти кляв?
Скажи мені, на що божився?
Ти не бреши, що ти кохав:
Був егоїстом й залишився!
Та що ти знаєш про кохання?
«Вона – моя» на тому й крапка.
А та нова "ТВОЯ" хіба твоя остання?
Горить на тобі, злодієві, шапка!
Я не твоя, а ти не мій.
Ми є чужі, хоч душі й рідні.
Не хочу чути голос твій.
За тебе скажуть вчинки підлі.
Нема чистішого понад любов
І красномовнішого зради.
Ти мені брешеш знову й знов!
Та припини ж це, Бога ради!
Прости, що не така, як та колишня,
Що біля ніг – не п’єдестал.
Ба, не прощай, бо не Всевишній.
Мені ж нема прощення, бо не ідеал.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363732
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.09.2012
автор: Настя Мозгова