Зірка з неба тихо впала,
Не кохала, обіймала,
Ніжно-ніжно пригортала,
А за що сама не знала.
Дурман душу огортав,
Ти про любов свою казав,
Я вірила в твою любов,
Ти кожен день до мене йшов.
Йшла до шлюбу думала навік,
Кохає мене, любить чоловік,
Його любов розділимо на двох,
Але в душі моїй переполох.
В Бога доленьку благала,
Все думала та гадала,
Бог діток дасть з літами,
Не передати те словами.
Душа навік окам`яніла,
Чому до шлюбу йшла, як не любила,
Назад не повернути, немає вороття,
Сама обікрала своє життя.
Одна потіха підростають діти,
Тепер я маю чому радіти,
Материнська любов до них вічна моя,
Ось в цьому сенс всього мого життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363438
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2012
автор: Антоніна Грицаюк