Я майже жодної стихії не вгадала,
І в жодній битві переможцем не була.
Тоді топилася, бо крила виростали,
Сьогодні ж падаю, хоч плавати б змогла.
Мені би варто залишити всі надії,
У той момент, коли надіятись дарма,
Коли підступно так ті шрами ще жевріють,
Коли ще кличе та глубокая вода.
Мені би варто перестати сподіватись,
Іще тоді, коли лічили на слова,
Коли забули, що не варто забувати,
Коли від страху потемніла голова.
Та я ще встану, підіймусь і запалаю!
Розправлю плечі і піду аж до кінця!
І що за ним, те хай ніхто не знає,
Я буду там! І неважливо, що лиш я.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363405
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.09.2012
автор: Кьяра