Я тихо впала на коліна
і піднесла до неба руки:
«Пробач,мій Отче,не хотіла
я створювать для тебе муки »…
В душі моїй враз стало тихо
і наче струни обірвались:
відчула біль, відчула лихо-
своє життя не оправдала…
До цього часу не зробила
потрібного для світу цього:
я дев’ятнадцять літ згубила!
А що потрібно-невідомо…
Для мене це-немов загадка,
і нам її не відгадати.
Куди звернути?З ким піти?
Хто має нам підказку дати?!
Скажи,що маю я робить,
промов до мене, Святий Отче.
Направ думки й чуття мої
на твою праведну дорогу.
Направ, щоби життя моє
ще не однеє врятувало,
щоби це серце кам’янеє-
людей любило.Відчувало.
Щоби не було в ньому зла!
І щоби заздрості не було!
Тримай. Воно в твоїх руках.
Навіки слава! Богу слава!!!
10.07.2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363108
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.09.2012
автор: Христина Рикмас