Ринок
(рефлексія)
Недільний райцентрівський ринок, година-пік. Тлусті жіночки біля яток спричиняють затори своїми безмежними, як світова депресія, тілами. Мацають м'ясо й овочі своїми пальцями-сардельками, торгуються.
Старезні бабусі і порохняві діди розкладають на мокрому від дощу асфальті церати, що їх тримають камінці по кутах, розміщують обідки від унітазів, кришталеві салатниці, роман-газети, в’язані строкаті шкарпетки, - непотріб. В очах – безнадія, бо знають, що за їхні скарби й копійчини ніхто не дасть. А до пенсії ще тиждень й так хочеться молока з хлібом. Життя вирує!
Біля громадської вбиральні вицвівша безхатченка доїдає оселедця, час від часу зривається по недопалки, які кидають перехожі. Затягуючись, надривно хрипить і кашляє – чи то хронічний бронхіт мучить, чи гірше – туберкульоз. Поряд з нею брудні підлітки аскають* в перехожих гроші, відтак нюхають «Момент» й під скажений регіт кидають у сторону безхатченки непристойності. У відповідь з гнилозубого рота сиплються прокльони. Гомін, вонища…
Безногий каліка-«афганець» (насправді нетверезий заснув на колії) завзято грає невмирущі радянські хіти на баяні, попутно бажаючи «щастяздоров’явсіхблаг» тим, хто кинув до консервної банки дріб’язок. Між рядами пурхає молода циганка з блідим, аж синім, немовлям на руках й скоромовкою скрекоче «Падайтє Хріста раді, дитина бальная, на ліки немає»…
Хитрющі торгашки дурять незрячих пенсіонерів, непомітно підкладаючи лікті на ваги, а наївним сільським дівчатам впарюють справжні джинси D&G всього за триста гривень. Тільки сьогодні, поспішайте!
Й посеред цього пекла , біля ятки з крупами, лежить кішка. Страшна, змучена. Може десь привела у світ кошенят, а ті похололи. Може побив хтось. Незворушна, тільки очі шалено описують кола. Нема до істоти нікому діла, бо всі поспішають придбати куріпок по 21. 45 , замість звичних 22 гривень за кіло!
Ось жіночка наступила киці на лапку, а слідом доня мала… «Йой, що це з нею?». «Не чіпай, Оленко, воно ж лишайне якесь. Фу, бридота»... Ось бабця поставила клунок не дивлячись… Ось грубий чоловічий чобіт прийшовся по беззахисному тілу. Лежить собі киця, принишкла. Не має сил встати, втекти від мерехтливих ніг. Заплющила повіки, випала в сон. Навіки, бо необачний вантажник сунув з залізною тацею…
«Куріпки скінчились, тут же ж написано! Ось, стегенця беріть свіженькі. Скільки зважити?.. То як знаєте».
______________________
*аскають – сленг від англ. To ask – просити, випрошувати гроші у мирних громадян.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362807
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.09.2012
автор: zhanka_dah