Наталка Полтавка
Дійові особи:
Возний – прораб, залицяльник Наталки;
Терпилиха – жадна баба, мати Наталки;
Наталка – гарна дівка;
Петро – далекобійник, наречений Наталки;
Микола – теж далекобійник, друг Петра;
Макоголенко - зам в районо;
Дія перша
Піддія 1.
Подвір’я гарного дому. З дому, з двома алюмінієвими відрами виходить Наталка. Одіта вона просто, але це не заважає бути їй гарною і щасливою.
Наталка: Десь подівся мій миленький,
Сів на коня залізнень кого,
І поїхав він туди,
І повіз москаликам води,
Пийте, пийте москалі,
Української води.
А ти миленький,
Повернись до неньки.
Петро ну чого ж ти поїхав? Здались тобі ті гроші, зіграли б свадьбу бідно, але гідно.
На подвір’ї з’являється Возний – прораб міської бригади. Він у смокінгу, а в зубах у нього товстелезна сигара.
Возний: Наталко виходь за мене, я досить заможний і зможу утримати сім’ю. А жити будемо в котеджі, а їсти будемо в ресторанах.
Наталка: Ні, ні ну сам подумай навіщо ти мені здався? От що ми з тобою робити будемо?
Я ще молоденька -
Погуляти хочу,
Ти уже старенький –
Віддихати хочеш.
Схочу погуляти –
Ти захочеш спати.
Ой, не хочу я так жити,
Хочу погуляти.
Возний: Нічого подібного, не такий я й старий. А ти взагалі на що розраховуєш? Ну вийдеш ти за Петра, і що? Ти думаєш що він з тобою на гульки ходити буде? Якщо так, тоді ти не розумніша за блондинку.
Возний випльовує сигару і йде геть.
Піддія 2.
Возний заходить в кабінет Макоголенка. Кабінет облаштований по принципу комуністів: максимум червоного, мінімум місця.
Макоголенко: Чого припхався, роботи немає? І чого в смокінгу? Якщо за цеглою, то нема.
Возний: Чого, чого, я не за цеглою… От ти сам жонатий?
Макоголенко: Ну?
Возний: А я ні, от хочу, а не виходить і все. Старий каже, а вона молода, мол, гуляти хоче.
Макоголенко: Це ти про Наталку? Так, ось що я вигадав: біжи до її матері. Та жадна до грошів, змусить.
Возний: І що?
Макоголенко: Хрущо! Розказуєш їй який ти хороший і правильний.
Возний: А що. Може спрацювати, спасибі – виходить. – А цеглу хоч х пасочок ліпи, а щоб була! Зрозумів?
Піддія 3.
Хата де Наталка живе з матір’ю.
Матір: Слухай, ти заміж збираєшся, чи ні? А то бачиш як в хаті без чоловіка важко. Все поломане. А до розетки підійти страшно.
Наталка: Мамо зачекайте декілька днів, Петро приїде. Весілля зіграємо. Казав в столиці хату купить.
Мати: Казав, казав нехай спочатку купить. А чим тобі прораб наш не подобається? Красивий та заможний чоловік.
Наталка: Мамо він же першого передпенційного віку. І скоріш Елфієву вежу цеглою обкладуть, чим я за нього вийду.
Мати: Значить ось ти як.
Наталка: Отак. Самі за гроші вийшли і мене хочете продати. А мені обличчя Франкліна не подобається, розумне воно дуже.
Піддія 4.
Мати заходить до хати Макоголенка. Той, зображаючи розумне обличчя, дивиться нікому не зрозуміле дійство. Комічне і трагічне в водночас. Засідання верховної ради.
Телик(надриваючись): Ми отут сидимо й страждаємо, а Україну лобзиком ділять…
Мати: Слухай, ти розумний чоловік, ти ж інститут закінчив, підкажи що робити. Не можу Наталку одружити на Возном, каже не по любові. Та де вона тут любов бачила?
Телик(з підвохом): У нас демократична країна, нам ще жити і жити, а вам тільки гроші треба, мало накрали.
Макоголенко: Я ж казав – диплом мені не дали, а по цій справі я тобі так скажу, друг в мене є. Так я йому подзвоню, він даїшник в Росії, попрошу його щоб Петра затримав, а все інше сама вже вигадаєш.
Дія друга.
Піддія 1.
Петро за кермом КРАЗу, повертається до дому. На койці відпочиває Микола.
Микола: От приїду я, куплю машину і сам буду перевозити вантажі всякі. Згодом бізнес відкрию, одружусь і заживу щасливо.
Петро: А я весілля зіграю з Наталкою, хату куплю в столиці.
Микола: Любиш її?
Петро: Не те слово… От йо.
Микола: Що там?
Петро: Даїшник…
Ті гальмувати, але не пронесло: той почав палкою махати.
Даїшник: Что і куда везьом?
Петро: Начальнику, пусті їдемо.
Даїшник: Хахли. Ану вилезай.
З образними для себе словами вони обидва вилізли.
Даїшник: Проєдем в отделеніє.
Піддія 2.
Темніло. Наталка чекала Петра, та його й близько не видно. Тут, хитрою походою тіні, виходить Наталчина Матір.
Мати: Ну що, нема Петра?
Наталка: Нема…
Мати: Так ось, хочеш ти, чи ні, якщо завтра до 13 години Петро не з’явиться – вийдеш заміж за Возного.
Трагічна тиша, лиш вітер безсовісно порушує тишу.
Мати: Я до тебе звертаюсь. Зрозуміла чи ні, а то Інтернет відріжу.
Наталка: Гаразд…
Матір йде геть. Наталка плаче, а що робити? Без Інтернету навіть закохані не проживуть.
Піддія 3. В тюрмі.
Петро: Та за що нас посадили, мені до нареченої треба їхати.
Даїшник: У вас в кабіне бил обнаружен кусок сала длинной 7 метров.
Петро: Та й що?
Даїшник: Ето контрабанда.
Микола: Та не свисти! Ти такого сала в очі не бачив! Та у вас у москалів такого навіть і не нюхали, яка контрабанда? Дай подзвонити.
Даїшник: Звоніте.
Дає телефон і йде в сторону єдиного в приміщенні вікна. Микола дзвонить. Деякий час чуте дурний сміх Миколи, після зове мента й дає йому слухавку.
Даїшник: Да, понял. Свободи.
Ті спокійненько вийшли. Але Микола повернувся.
Микола: Ледь не забув. Сало віддай, а то ще раз можу подзвонити.
Ментяра зі сльозою протягує смачнючу річ.
Піддія 4.
Мати: Вже 13.
Наталка: Не треба, 12:58.
Мати: От не розумію, на що ти надієшся. Чи ти думаєш що Петро, як десантник, сплигне до тебе у обійми.
Наталка: А навіть якщо й так, то що з того.
Безпардонно заходить Возний. Макоголенко з ним. Возний щасливий як дитина.
Возний: Пішли поки раніше, щоб у черзі не стояти.
Макоголенко: Не розумію. Ти куди намилився? В магазин, чи в РАГЗ? Яка черга? Чи ти з ранку вже десь дьорнув стопку?
Возний: Коротше пішли вже, таксі чекати не буде.
Дія третя.
Піддія 1.
Петро жене як навіжений.
Петро: Не встигаємо, ще цілу годину гнати. А тут, як на зло, ще й мобільний вмер.
Микола: Візьми мій.
Петро: з твого я вже дзвонив, в тебе там грошів нема.
Микола: Ну тоді жени.
Петро: Та скоро до асфальту продавлю.
Піддія 2.
В РАГЗі.
Реєстратор: Возний, береш Наталку собі за законну дружину? Обіцяєте її любити, одягати, годувати?
В голові в Возного замкнуло два контакти. Той подумав: та на що воно мені потрібно? Втечу в Париж Ельфіеву вежу цеглою обкладати, а то одна рама.
Возний: А!
Тікає. При чому збиває Миколу, що в цей час заходив разом з Петром. Микола впав. Встав і побіг доганяти Возного.
Петро: Наталко!
Наталка: Петро, мій любий.
Реєстратор: Я так розумію, що реєстрацію скасовано.
Петро: Чого це. Нічого не скасовано.
Звертається до матері.
Петро: Терпилиха, віддай за мене Наталку.
Мати: Бери, благословляю, але якщо прознаю, що хоч раз сходив на право – начувайся!
Реєстратор: Петро. Чи береш ти Наталку за дружину?
Наталко(з іронією): Чи втечеш, як возний?
Петро: Беру.
Реєстратор: Наталка, чи береш ти Петра за чоловіка?
Наталка: Так.
Реєстратор: Оголошую вас чоловіком і дружиною.
Петро і Наталка цілуються. Повертається і Микола. Він вочевидь наздогнав Возного й дав йому цілющого копняка . Чуте радісні побажання, починає грати музика. На цій радісній ноті завіса закривається.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362714
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.09.2012
автор: Кригзанлайхе