Я вогонь, ти була тиха вода
Так сталося, що доля нас в одному місці звела,
Згубні сили двох стихій
Але ми пішли.. слідами своїх мрій.
Я той що міг зігріти, але не спалити
Ти – ніжна, але могла враз мене згасити..
Наш союз був міцний, але завше на грані
Любов, кохання, - ніби на екрані..
Неправильний рух – і сили вже не спинити
Ми навчилися.. другу сторону приручити,
Вже й ніхто не дивувався із нас
Та тут третя сила, - втрутився час…
На вухо тобі нашептав..
І ось! Ти стала бурхливе море,
Я ж, свою думку не поміняв –
«люблю тебе, о найпрекрасніша зоре!»
А ти все більш розширяла береги
І так рідко промовляла «Ми»
Я став той що згасає..
Боровся.. залишився тим що кохає.
Твої вірні друзі зачастили до нас в гості…
Затяжна негода і буреломні вітри,
Разом ви додавали в силі, в зрості
А я лиш збоку роздумував – не буде більше «Ми»
І настав той день.. необережно погасила нас
Нема вогню.. тепер лиш в очі дим пускаю,
По різні боки.. між нами бігає лиш час..
Для тебе я погас, а для іншої палаю…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362650
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2012
автор: oleg lytvin