Я не спала до 5 ранку, бо в голові моїй був лиш ти,
Я можу сказати лиш данке за ці чудові рядки.
Я тебе врізала в пам"ять так шо ти там тепер назавжди!
Твої губи до себе манять, і водночас говорять зажди.
Я твої малювала портрети дивлячись на монітор,
І в голос питала де ти? А на треках включала повтор.
Я дивилася фотки із моря на яких разом були ми,
І плювати, шо люди говорять, я хочу шоб так було завжди!
Ти мене змушуєш жити ніби кричиш: Ще не йди!
І чай я не хочу вже пити! Хоч в снах ти до мене прийди!
Не хочеш приходити в снах, то приходь до мене в реалі,
Я навчилась вбивати свій страх і переходити грані моралі...
Ти ніби стукаєш з серця, хочеш вирватись з моєї плоті,
Скажи мені де це береться відчуття, що я ніби в польоті?
Ти моє все нутро розїдаєш ніби травлю себе кислотою,
Скажи мені чи ти знаєш, що я дихаю тільки тобою?
Я навіть уявити не можу і дня, що прожитий без тебе,
Я потрохи із розуму схожу і об асфальт призимляюсь із неба!
І не знаю чи потрібно тобі, писати слова ці і фрази...
Бо вони остогидли мені, як старі шкільні унітази!
І нехай в них частинка душі, що трохи протухла гріхами
Нехай все, що є в цьому вірші, залишиться тільки між нами...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361299
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.09.2012
автор: ЕТ