Я п’ю цей мед життя…
Й красу жіночих тіл —
як землю райську відкриваю в відчуттях.
Вином і хлібом мій накритий стіл.
Милуюсь всіма дивами природи.
Знаходжу простір істинний свободи.
Скарб задоволення збираю звідусіль,
його дає людині навіть сіль.
Я вчуся у Землі —
як лікувати долі,
як забирає смерть
усе, що треба стерти,
як проростає знов на місці втрати цвіт.
І розумію, що усе лиш передмова,
прелюдія зірок,
зародження від слова,
світ — репетиція, він тільки перший крок
до Всесвіту вистав
матерії прем’єр —
Тому писати став,
Щоб час цей не подер,
Щоби знайти світи,
і з віршів збудувати —
галактики ідей
і суті ідеалів,
де всеможливе щастя
в Всесвітніх відчуттях…
В Земних чорновиках праобрази, ескізи,
в котрих у Бога певно є потреба,
коли душі людей майстерні Неба…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360859
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.08.2012
автор: Микола Істин