Уже й відвикла… Пестощі незграбні
тебе не тішать. Через стільки літ
пройшли принади сховані й незвабні,
що зміст втрачає про минуле звіт.
І жити б ще, та якось не виходить.
Кохатися б, та все чомусь не так…
І всупереч обманутій природі
чіпляюсь за стеблинку. А відтак
плачý данину прóклятій розлуці
та, зуби стиснувши, прямую у світи.
І хто мені повість, коли минуться
часи незгод? І скільки ще води
стече в моря? А скільки ще сльозами
спливе вночі нечутно в подушки?!
…А міст напівзруйнований між нами
так потребує сильної руки!
29.08.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360815
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.08.2012
автор: Salvador