1.
Я лиш дивилась на краплі дощу на вікні потягу, а по обличчі текли сльози. Зараз важко сказати якими вони були, чи то від радості, що у моєму житті з'явились такі люди, чи то від смутку, бо я з ними щойно розлучилась.
Але ж все починалось якось інакше.
Уявіть собі: початок літа, я тільки-но отримала диплом про завершення четвертого курсу педагогічного. У мене відкривалось, здавалось, нове життя. А все йшло як завжди.
І от якось несподівано приємно мені пропонують поїхати до Карпат на літній духовно-вишкільний табір. Не буду вдаватись у подробиці щодо радості, купівлі квитків, очікування поїздки, а потім певного страху, бо нікого там не знаю. Але все ж ми поїхали (я і ще двоє дівчат).
Початок завжди веселий... Уявіть... Перед Вами 35 незнайомих вам людей.
Та все пішло легко, як по маслу. Знайомства, розмови, спільні посиденьки біля ватри, дружба, яка, можливо, не була б такою міцною, якби не утворилась саме в горах.
Але завжди має бути якийсь переломний момент, спалах, вибух... щось незрозуміле. У мене таке сталося. Спочатку сварки з сусідками по кімнаті. "Я революціонер",- кричало щось в середині. А мозок говорив: "Мовчи, ато залишился зовсім без друзів".
Коли у Вас щось станеться неприємне, моя Вам порада - візьміть плеєр з улюбленою музикою, навушники і йдіть, куди очі бачать. Я, звичайно, це все зробити не могла. Але зі сльозами на очах витягнула з чемодана свій айпод і пішла на вулицю. Важко, гірко, неприємно... Коли пишу це, аж мороз по шкірі. Тоді ніби погода відчула мене: холодно, вітер і незрозумілий дощ не давали мені знайти щось потрібне у плеєрі. А я сиділа і слухала, слухала, слухала… Зараз навіть не згадаю, що саме. Але крізь весь цей морок я відчула на собі чийсь погляд. Я персона горда, ніби, випадково озирнувшись, побачила О. (я люблю його так називати, це неймовірно приємно). Він сидів на даху, пив зовсім не солодку каву і курив червоний Мальборо. Про ці вподобання О. я дізналась значно пізніше, ніж хотілося б.
Можливо, мені лиш здалось, що він тоді дивився у якусь далечінь, але серце моє сподівалось на інакше.
2.
Я не прихильниця саги "Сутінки", але, коли Вони заходили до їдальні, згадувався такий самий момент з найпершої частини. Вони всі такі ж зверхні і недосяжні. І він посеред них. Ні, я не закохалась, не подумайте, лиш мій погляд змінився назавжди.
Я була впевнена, якась із тих дівчат- його кохана.
"Але мені все одно- я його не кохаю, він мені навіть не подобається",- думки роїлись у голові.
Ніхто з дівчат-сусідок не мав здогадатись, не мав побачити спалах в моїх очах, а особливо цього не мав помітити Він.
3.
Катруся, певно, не пам'ятає, але вперше ми почали розмовляти на ганку нашого будинку.
Слово, ще кілька. Ми вирішили переміститись разом з усіма ближче до ватри.
Так дивно, я спілкувалась із нею лише кілька десятків хвилин, але посміхались ми одна одній неймовірно щиро, ніби знаємось вже дуже давно. Потім ми разом, обгорнувшись одним коциком, співали під гітару народні пісні.
К. розповіла мені про себе і про Них. Не хочу описувати кожну, не полюбила я дівтач із Ж. - занадто багато пафосу, як для такого міста.
Але мої очі засяяли, коли О., з роповіді К. виявився братом, її рідним братом. Дивний збіг. Чому саме з нею я так тісно почала спілкуватись? Але це лиш дурні здогади. Нехай залишаться десь глибоко в мені.
К. була дуже милою: її карі очі, які звели з розуму не одного семінариста, ніжна форма обличчя, пухкенькі губки і величезна кількість густого волосся, яке вона завжди ховала у хвостик.
Не хочу описувати О. Нехай мої вподобання залишаться зі мною. Можу лиш сказати, що вони із сестрою досить схожі. І як я не помічала цього раніше.
4.
"Він грає на гітарі. Цього не може бути. Якою я стала банальною. Всі дівчата люблять хлопців, які щось бренькають на шістьох струнах. Але я люблю ці звуки якось інакше. Моє серце стискається, коли чує навіть тихий звук його акустики",- я не розуміла, звідки ці думки. Що це означає?! Все! Треба заспокоїтись.
Я підходжу до нього і прошу зіграти. Він відмовляється.
"Ха-ха... як я могла на щось сподіватись. Дурна. Вже 20 років, а в голові - порожньо. Думала вона",- знову шум в голові. Я хочу забути це приниження. Але навіть потім я ще не раз каратиму себе за це. Але по-іншому - буду дорікати йому, бо відмовив, а сама в думках прокручуватиму: "Чому? Чому ти не побачив тоді мого погляду?"
Наступного дня О. вже знав моє ім'я. Кожне його звернення до мене було ніби феєрверком щастя. Але це були якісь порожні балачки, прохання. Як не дивно, я не пам'ятаю жодної. А Ви вже було подумали, що я все записувала?
За весь цей час я лише кілька разів чула, як він грає. Моє серце тануло...Боже! І знову ця банальщина. Він співав пісню гурту RadioHead "Creep" (тепер вона у мене на вхідних дзвінках мобільного). Щоб приховати щастя, я критикувала слова цієї пісні. Навіть не здогадуючись, що вони колись стосуватимуться мене.
Потім була кількагодинна прогулянка чужим містом. Можливо, я забула деталі нашої прогулянки по І.-Ф., а, можливо, хочу просто мовчати про те, що не можна словами сказати. Ні, не подумайте, на жаль, між нами нічого не було. Лише розмови про життя, музику, мене, його...
5.
Попрощались ми лиш теплими дружніми обіймами. Після того бачились лиш одного разу, зовсім трохи, але я намагалась спіймати його погляд. Даремно.
Я не маю права його кохати. У мене є інший. Вже три роки. Але, чи той він, хто мені потрібен? Знову ці дурні думки. Треба йти. До коханого, та чи до того?
́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360589
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.08.2012
автор: вічно молода