Я дивлюся на сонце – воно розчиняється.
Я дивлюсь на людей – вони підкоряються.
Я дивлюся на себе – а я хіба є?
«Я не бачу потреби вірити в себе», -
Сказала вона і пішла. Вже блює.
А в її тій свідомості вили плач нерухомості
На холодний з бентежності місяць безмежності.
Між зірок, чиї очі повилазили з ночі,
Було все, що їй треба. А все – Порожнеча.
«Втеча.
Втеча.
Втеча.
Втеча».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360348
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.08.2012
автор: del