Надвечір я стаю плаксива.
І очевидно, це недобре.
Хоч я не ллю, як літня злива,
Проте вже серце не хоробре.
І крізь дзижчання комарине
Я носом сьорбаю, мов ранок
Усі калюжі випиває
Крізь соломинку на сніданок.
А то мене ще більше бісить:
Була маленька – не ревіла.
Куди ж то ділась моя гордість,
Куди ж це зникла моя сила?
І як завжди, не хочу спати.
Адже той сон не заслужила.
Хай сняться всі кошмари кляті
Отій, що знов в кутку ревіла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360346
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.08.2012
автор: del