Ми - лиш маленькі гвинтики у Всесвіті,
Піщинки, що з"явилися на мить.
Нас тлін, мов вітер, може перекреслити
І в небутті навіки зачинить.
Балакати добряче ми навчилися
І тіло виставляти напоказ,
Та душі шкутильгають, мов на милицях.
За спиною - клумок банальних фраз.
А власне "его" тішить купа принципів, -
Це бачить той, що вдруге не воскрес??
Вдавати з себе звикли ми єпископів,
Та в пеклі нам не бачити небес!
Отож для втіх на світі ми з"явилися,
Щоб їсти один одного, мов хліб?
Чому ж і досі душі в нас на милицях?
О, краще б, Іісусе, ти осліп!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360093
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.08.2012
автор: Олександр Обрій