Літо босими ногами ще ходило
І не знало, що вже осінь золотила
На городі кабачка листок і дині,
І квасолю на тичках у господині.
Де воно ступало, землі парували,
Трави шляпки оксамитові схиляли.
А берізки листя кремом намастили,
Щоб засмага їх завчасно не вхопила.
Літо йшло, а осінь тінь уже кидала.
В свої руки жовті фарби хвацько брала.
Вміло, наче перукар, мелірування
Оксамитовим верхам робила зрання.
І лила в повітря подих свій холодний.
А в обід вдягало літо одяг модний
Та й ішло, немов по подіумі, містом.
Настрій стрічним ріс, немов на дріжджах тісто.
Літо – вдень. Вночі на п’яти наступає
Пані осінь, що руде волосся має.
Як ним тільки поведе – туги насіє.
Літо зранку сміху кине – сум розвіє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359812
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)