Людські серця ідуть із часом в ногу –
Облудний ріг багатства їм сурмить.
За поклоніння Грошовому Богу
Покарані невіглаством пітьми.
Не буде мудрий прагнути наживи,
Бо найцінніший скарб його – в душі.
І лаврів не захоче він фальшивих,
Що споганіють через рік в іржі.
Та як ту мудрість перелити в корінь,
Коли спокуси і облуди скрізь,
І вовчі лігва розрослись навколо?..
Забув-бо кожен – на землі він гість…
Де золото панує – там пітьма,
Там правді вже пристанища нема…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359780
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.08.2012
автор: Лілія Ніколаєнко