. Себе любимому
Як умру, то поховайте...
Т. Г. Шевченко, «Заповіт»
Завершается год. Незаметно. Обычно. Как день.
Меньше стало азарта и страсти, но выросла лень
и собой одевает меня, как под вечер — дремо́та.
Было много забот, но увы не случилось чудес…
Достижением цели погублен живой интерес, —
закрываю тетрадь, чтобы вирши не стали работой,
щоб душа не померла в папері, щоб кінчик пера
не діждав зненавидіти біле… Вже, брате, пора
забувати майбутнє, пора повертатись до себе,
як пора поступово звикать до сирої землі,
чи до неба — якраз з Батьківщини летять журавлі
десь у вирій чужий… До землі чи — до синього неба…
West or east… Winter wind freezes equally. And never mind that
who will dug me the grave. And no matter where I might be dead.
03 октября 2011 г.
23:20(Мск)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359665
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.08.2012
автор: Олександр Пахнющий