Віє вітер, зриває листочки,
Стелить землю м'яким покривалом.
Осінь ніжно гаптує сорочку,
Розшиває узори так вдало.
Ми з тобою так осені раді,
Бо вона нас обох поєднала.
Не стояв нам ніхто на заваді,
Осінь ніжну любов дарувала.
Ясні зорі летіли під ноги,
А бажання були разом з нами.
І стелила нам доля дороги,
Зіткані Осінню рушниками.
Усміхалася Осінь й раділа,
Що такі ми з тобою щасливі.
І немає найкращого дива,
Як у парі прожити і мирі.
І немає найбільшого щастя,
Коли поруч крокує кохання.
Поколінням воно передасться,
Бо живе на землі невостаннє.
Будуть зорі всміхатися з неба,
Буде місяць світити дорогу.
І спішитиме щастя до тебе,
Залишивши позаду тривоги.
Залишивши позаду тривоги,
Залишивши позаду печалі.
Буде Осінь стелити дороги,
І нестиме в незвідані далі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359222
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.08.2012
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)