Сяде голуб на плечі розхристані,
відчуває рель'єфність і стан.
Він не дикий, а геть незахищений,
як від зливи у полі жита...
Кажуть, люди, накшталт протилежності
їх притягує наче магніт.
По дорозі життя в незалежності,
тільки смерть приєднає приліт.
Часоплин розділяє на проміжки,
де ти бідний, багатий. Але,
незбутнє - це щастячка домішки,
де в рівні́ і старе і мале!
Сяде голуб на плечі закутані,
пригорне до хустинки свій стан
чи то дикий, чи свійський. Нагадує,
що під вечір зника океан... тільки шепіт...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359151
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.08.2012
автор: Ліна Біла