Я до смерті втомилась
безнадійно чекати…
Спотикатись об біль,
об зухвалість, об злість.
Я не можу вже більше
в цім світі блукати
в лабіринтах із
власних страхів.
Я відверто втомилась
віднаходити щастя…
Опускаються руки -
безпорадність. Журба
в моїй посмішці милій.
Як же болю багато!!!
В кожнім дні:
наяву і у снах…
Я насправді втомилась…
Порозхитані нерви.
Валер'янка уже не бере.
Порозкидані долі,
мов конверти без марок.
Зниклий мій адресате,
Ти де??!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358740
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.08.2012
автор: Христина Рикмас