Транзитом мандрую я поміж думками.
На станції кожній виходжу чомусь.
І бачу на них скрізь броньовані брами,
Отак постою, подивлюсь.
І знову у потяг думок я заходжу.
Мандрую я далі один в небуття.
На брами дивлюсь, доторкнутись не можу.
Отак і спливає у мене життя.
На кожнім вокзалі немає людей,
А вітер сміття по землі розвіває.
Лиш бачу мільйони забутих тіней,
Орда їх на мене весь час насуває.
Я в потязі їду, дивлюся в вікно,
І бачу бетонну стіну по дорозі.
Транзитом думок я мандрую давно,
Від брами, до брами. Терпіти не в змозі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358550
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.08.2012
автор: Собко Вадим