Грайливо підморгну я песимізму,
Нервових пальців швидшим стане бій,
Черговий вчувши наступ катаклізму,
Коли в душі лютує буревій.
Посипляться думок гучні розряди,
Мов блискавок і грому передзвін.
Картинок розмаїті міріади
В уяві пронесуться навздогін…
До виходу пітьмою шлях накриє,
В зневіри мул ногами міцно вгруз.
У водах безнадії знов по шию…
Розбився на фрегаті Лаперуз.
Невже усе життя мені сидіти
В невдач непрохідній трясовині?
Не бути вільним птахом, наче вітер,
А, мовби п’явка, повзати в багні?
В душі жевріє вогник оптимізму,
Щоб серце знов наповнити теплом,
Потужний давши поштовх механізму,
Який кресалом, гострим, наче склом
Кайдани повсякденної рутини
Розірве, мов божествений титан,
І спалить песимізму павутину,
Чи згодом перетворить на туман.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358477
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.08.2012
автор: Олександр Обрій