У сорок він прокинувся абсолютно сліпим. Уявляєте? Ви навпомацки уявіть. І він теж намагався. Торкався жовтих стін і нюхав мертві квіти – у нього залишилось небагато живого після її смерті. Лише ті мертві квіти і донька, що любила зелень. Але не ту, що ми кришимо у салат. Донька любила ту, яку скручують у трубочку і потім вдихають її запах разом з кокаїном. А кажуть, що гроші не пахнуть. Брехня: вони смердять. Смердять людським потом і білим снігом. Щастя є.
Він прокинувся абсолютно сліпим. Кликав доньку і журавлів. Трохи поту почув біля себе – простяг руку. Білий сніг.
Він прокинувся абсолютно сліпим. Вийшов на вулицю і пішов в аптеку. Повз навколішки і дратував черв’яків. Він зустрів там жінку, що раніше нагадувала йому собаку. Її голос знайомий і теплий, незлий. Він уперше не зморщив обличчя: не бачив лахміття і гною. Він уперше заплакав: вона помирала, бо їй не вистачило на ліки. Але оберталась і йому обіцяла: він залишиться живий.
Він прокинувся абсолютно сліпим. Щупав обличчя незнайомих людей. Серед них – мале циганча, що прокляло весь світ. Але світ і без того був щедрий: просто купюри – це не забавки для дітей. Тепер він не плакав. Він слухав слова, що лилися з малої душі і сідали на землю, неначе пилюка. Та дитина була вже зіпсута: її голос розсипався у вухах. Але їй не дали шансу. А у доньки він був.
Він прокинувся абсолютно сліпим. Чув церковні дзвони. І подумав уперше, що там десь є Бог. Він рачкував до храму, аби помолитись, і наткнувся на пса. Собака вмирав. А все через те, що зайвий шматок хліба опинився не тут. І він віддавав Богові душу. У собак є душа?
Він прокинувся абсолютно сліпим. І торкався тих стін і тих жовтих шпалерів. Він шукав таксиста і поїхав з донькою на цвинтар. Про неї варто згадати, мабуть. Вони принесли квітів на сіру могилу. Ті мертві квіти були її. І він обернувся: почув запах поту. Без снігу. Донька розказала про бідних людей: сусідня могила заросла бур’янами, та що вже – там навіть не було хреста. Напевно, здали на металолом. І поруч стояв чоловік. І він плакав. Пояснив, що немає грошей. А були би – посадив чорнобривці: їх все життя леліяла дружина. Тепер її леліють на небі. А він тут. Без грошей.
Він прокинувся абсолютно сліпим. Проповз повз сейф. Повернувся і вводив по пам’яті код. Узяв трохи грошей і купив три хрести. Потім подумав і купив четвертий. Тепер у неї стоятиме хрест. Такий, як у них. Бо ми там всі рівні.
У могилі прокинувся.
Прозрів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358419
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.08.2012
автор: katzekratzet