У травневому сяйві розквітали тяжіння статеві.
Миготіли свічками каштани молочні і навіть рожеві.
І миттєво, ну майже, все чорне робилось прозорим, чи білим.
Дещо коїлось з розумом, певно його підмінили.
За парканом, що слухає шепіт дніпровської хвилі,
Зачаровані погляди, юні, й до заздрості – милі.
Через мить – у обіймах, за дві – у цілунках тремтіли,
За три миті – він ніжно торкається пружності тіла...
За чотири розстелено, ні – відкорковано ліжко.
Різко дах підривають охайно поголені ніжки.
Вже начхати чи довгі вони, чи криві, бо занадто хороші...
Два закоханих серця вдягали лаштунки шаленої ночі.
А на ранок – білизна, що пахне парфюмом спокуси,
Поцілунки у вушко і нижче, хоча вже й не мусиш.
І слова, ті що вчора, звучали як байка вкладання у ліжко...
На сьогодні – ну майже правдиві, улесливі, трішки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358353
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.08.2012
автор: Віктор Нагорний