Ти просив написати про нас.
Я пишу та не знаю хто ми.
Всі бажання лишилися там.
В вечорах поцілунків, обійм.
Ми ще разом будем всеодно.
Та не знаю чи треба це нам.
Всі моменти, це слово момент.
Ти згадай про цей тост із вином.
Ти хороший, напевно, тому.
Я всю правду сказала тобі.
Як я щастя бажаю тобі.
Так ніхто не бажає, повір.
так, не хочу щоб ти памятав.
Та хто я? Я не вмію стирати думок.
Твої очі, не такі як у всіх.
Чисті, з правдою, щирість думок.
Де ти взявся у мому житті.
Та ти є і це в радість мені.
Ще я згадую як ми могли.
Помочати про все й ні про що.
Це для мене багато, повір.
Ти не той з ким буду все життя.
Я зневірилась в людях, та ти маєш право на вірність, життя.
Я тобі не скажу що люблю, ти зі мною лиш втратиш роки.
Як я рада що ти є в моїх, снах, думках, у моєму житті.
І назавжди ти чуєш, завжди.
Памятатиму наше маленьке життя.
Я б хотіла щоб ти покохав.
Щоб була та єдина, одна.
А я буду лише в твоїх снах.
І за тебе просити життя.
Проведи по обличчі моїм.
Ніжно- ніжно ти сльози зітри.
Я не плачу від горя, це щастя.
Нам дано відпускати, пусти.
Я зрадію за тебе, клянусь.
І у Бога здоровя прошу.
Ти для мене як подих відаг.
Ти підняв мене майже з землі.
Я не знаю чи все зрозумів.
Та тобі я скажу таку річ.
Все в нас буде і радість і біль.
Просто рада що є ти в мені.
Та прийде то й момент і тоді.
Я прошу ти мене відпусти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358137
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.08.2012
автор: Лилианна