Ось день пішов собі за обрій,
Сховалися дерева в морок.
А сонце, що зайшло за гори,
Запалює вогонь на морі.
І запалали раптом хвилі
Вогнем не жарким, та яскравим.
А хмари до вогню поплИвли
Погріти бік – і лівий, й правий.
Та тільки я туди погрітись
Не допливу, не стане сили,
А так же змерзла… Дивоцвіти
Вечірнє небо рясно вкрили.
Спокійне море стогне з жалю.
Та не жалій, пісок ще теплий.
Я дня нового почекаю.
Тепло на ранок сонце клепле.
Я чула, крила є у мрії.
І у любові є, - зростила.
Я не скажу, чи так. Не вірю.
Журба ж моя зростила крила.
Моя журба коли буває
Сидить в гніздечку, як лелека,
Тихенько крила поскладає
І не тікає десь далеко.
Пісок щось шепотів закляклий.
Слідів не видно, тільки крила
Зашерхотіли. Прогулятись
Журба без мене полетіла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358032
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.08.2012
автор: Ліоліна