Такого хмелю навпіл із дощем
ще не було, відколи перша осінь
пробралася сусідкою. А ще
ніколи не любив твого волосся…
А тут хмелію раптом. Ну скажи,
Чи не ворожку раптом – в допомогу?
Така неждана, сонячна лежиш,
Заплівши на мені смагляві ноги…
І це волосся (дивно – не любив)
Немов тече на груди водоспадом.
Мені би ще годину, ще б! Аби
Долоням, що тремтять, давати ладу…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357713
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.08.2012
автор: Олег Свіденко