Гірчить аромат сухих трав, що не знали дощу,
Стражданням німим і знесиленим докором небу.
Запилені, спутані... Боже! Я теж так кричу!
У серці благаю – звільни, а вустами – не треба.
Подряпала ноги до крові гаряча стерня,
І крок мій мізерний згубився в безкрайньому полі.
Ти кажеш, що поруч, а думаєш – ні, вже сама.
Нестерпно з тобою, та ще більш нестерпно на волі.
Чи сонце на попіл оберне цю жовту траву,
Чи може дождеться вона благодатної зливи?
І мучить кохання твоє, але ним я живу.
Кохаю, кохана, і раптом – така нещаслива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357451
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.08.2012
автор: Парчевська Ольга