Нас не приймуть такими, якими ми є.
Купа скажених псів посеред вулиці п’яних.
Проте туга смертельна нашу кров завжди п’є.
Жалюгідні герої заднього плану.
Нас прокляне суспільство за наші слова.
Душа наша – притулок надії єдиний.
Куди б не завела нас лукава крива.
Пам’ятаймо постійно про постріл у спину.
Нас не пробачить Бог за наші гріхи.
Ну й не потрібно нам його прощення.
Смерть зітре сама непотрібні штрихи.
Ми чужі і п’яні, і вільні, скажені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357216
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 13.08.2012
автор: Коваль Богдан