Коли мою любов вели на страту
Підкупленої долі вартові,
Сліпими пілігримами блукати
Пішли мої думки напівживі.
Який земний суддя скасує вирок,
Замінить хоч тюрмою лютий меч?
Щоб животіти голодно і сиро,
Але любити… І жадати втеч.
І кат, до справедливості байдужий,
Не піде проти волі грізних слів.
А, може, ним є ти, мій милий друже? –
І катом, і суддею – поготів!
До плахи ти любов повів за руку,
Щоб до кінця не знала та розлуки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357069
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.08.2012
автор: Лілія Ніколаєнко