Осінь

Осінь.  Осінь.  Осінь.
Листя,  небо  й  вітер,
І  дитинство  босе
В  золотих  листках.

Я  ходжу  по  світу
В  переливах  сонця
Й  на  прощання  чую
Як  співає  птах.

Осінь.  Осінь.  Осінь.
Чом  така  щаслива?
Небо  твоє  –  долі  простінь  голуба.
І  за  склом  кохана  довгожданна  злива,
І  біжить  дощами  дітлахів  юрба.

Сяду  я  на  лаву:  поцілую  небо
І  схилюсь  спиною  в    хмари  дощові.
Як  я  цього  хочу!  Як  мені  це  треба  –  
Бачить  поле  щастя  у  малій  тобі.

Осінь.  Осінь.  Осінь.
Мила.  Ніжнотонна.
Тепла  і  рум'яна  в  травах  росяних.
Лагідно-душевна  і  приємно-сонна
Ти  бентежиш  струни  у  серцях  живих.

Шурхотом  сторінок  і  ковтками  чаю
Ти  озвалась  нині  у  оселях  всіх.
Я  тебе  ціную.  Я  тебе  кохаю!
Й  щиро  тобі  вдячна  за  безумність  втіх!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356701
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.08.2012
автор: Куценко Альона