Не у минуле, а у майбутнє
До тебе я, Тарасе йду,
Вічне слово твоє незабутнє
Я у душі своїй несу.
Багато ти в житті своєму
Зазнав і горя й бід,
Але твоє слово живе в серці моєму,
Залишив ти у ньому великий слід.
Твої страждання за рідну країну,
Твій високий духовний політ
Залишився навіки на кожну годину, -
На сотні , на тисячі літ.
Митця вже такого ніколи не буде,
Бо він лиш один на Землі.
Тебе пам’ятати завжди будуть люди:
Дорослі і діти малі.
«Кобзар» Твій - це книга життя.
Де вчиш ти нас жити у згоді,
Покинути злість в небуття
І бути корисним в народі.
Завжди бути вірним своїй Батьківщині,
Для неї життя все прожити,
Радіти щораз кожної днини
І краєм своїм більш за все дорожити.
Тому з твоїм словом завітним
Я все життя проживу,
Під небом українським блакитним
Нащадкам його доведу.
Щоб слово це знову і знову
Лунало по всій Землі,
Увійшло в кожну розмову,
Було в кожній українській сім’ї.
2001 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356458
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.08.2012
автор: Віра Дутчак