Червона троянда, а може і ні,
То знову будівля палає в вогні.
Червоні то змії навколо людей…
О, скільки пов’язано з ними смертей.
Нещадно те полум’я всіх пожирає,
На крики, моління воно не зважає,
А робить щось страшне і в день і в ночі.
Його називають вогнем люди всі.
Вогонь, що ти робиш? Навіщо? Скажи.
Невже це все людям за їхні гріхи.
Але і маленькі, невинні ще діти,
Чому вони в полум’ї мусять горіти.
Чому? А тому що ви люди самі
На нашій нещасній планеті Землі,
Не робимо все для безпеки своєї.
Послухайте ви поради моєї.
У лісі багаття, прошу, не паліть,
Ремонту газ плит самі не робіть.
Дітей з сірниками самі не лишайте, -
Живете лиш раз на Землі пам’ятайте!
© Віра Дутчак, 2000 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356237
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.08.2012
автор: Віра Дутчак