Я цей світ розбирав
весь, до суті речей,
і за виміри брав –
сенси днів і ночей…
Я доходив туди де закінчилась мова,
бо втрачали слова свій приземлений зміст…
Там в нових відкриттях філософських орбіт – моя словообнова…
Й над земною безоднею бід – слово містить мій міст,
той яким повертаюся, у собі світ збираючи знову –
наново…
У словах зрозумілих злиття суті й форми, –
виплавляю немов золотих злитків скарб
цінний він як добром його формул –
у поезії кузні, не монети, вірші карбував.
І сторінки моїх ще не виданих книг
як незвідані іншими космопростори
і ідейні галактики, у яких –
душевтілені й просто мрійливі планети і зорі…
Смисл письменницький –
цей в винахідництві –
усеможливого щастя,
як в алхіміка
чи в метафізика
що причетний до світу будови, її ідеалів пришестя
що здатні світити у душах сонцями –
словами…
Літератор суттєвий лиш той чий любові світ уподобання
і світлого переконання,
хто двері прочинить не в холодні дощі,
а у космос привітний душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355797
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.08.2012
автор: Микола Істин