Кам'яниста моя дорого,
Як же тяжко тобою йти,
Спотикаючись об пороги,
Досягати самій мети,
Наодинці з чуттям великим,
Під прицілом,-хоч не боюсь!-
Коли все, що не скажеш - дике,
Все крамольне, за що борюсь
Неприйнятне , за що печеться
І горить, і спокій втрача,
І схвильовано б'ється - серце,
Випромінює біль в очах!
Всі поснули,ніщо не збудить,
Не примусить нас, сплячих, встать,
Зняти маски, змести полуду,
Те, що люди ми пригадать;
Що й у нас, як в людей, є хата,
Солов'їна в ній мова є,
Що талантами ми багаті,
І любити нам слід своє:
Коломийки, у горах творені,
Думи, що наспівав наш Схід,
Ту красу землі неповторну,
Що чарує й дивує світ,
Півмільйона пісень козачих,
Про кохання,- ото казна!
Як бандура співає-плаче!
Їй аналогів мир не зна!
Україно, моя любове,
Чом же, мамо, ти вся в сльозах,
Чом дітей безневинною кров'ю
Поливаєш тернистий свій шлях?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355358
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.08.2012
автор: Віра Нагорна