Він творить казку, і частинку дива
Несе він у собі завжди.
Мелодія його душі красива,
В ній бачиш не відкриті ще світи.
Він, як художник, пензлем щось малює,
То замальовки радості й страждань.
То птаха, то тварину він вполює,
Та все чека на долю сподівань
На те життя, що наче і приснилось
І понеслось в країну мрій.
Куди ж обличчя те поділось?
І де медовий той напій,
Яким народ ти напуваєш
Із зілля і серпанка молодого,
Що рано вранці ти збираєш
І вчиш дорослого й малого
Тій правді, що навіки-вічні на Землі
Від самого початку існування?
А твори – діти лиш твої.
Поет – це цілий світ пізнання.
2002 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355345
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.08.2012
автор: Віра Дутчак