Журавлі, курличучи, летіли.
Кру… Та кру… І кожним помахом крила
Наближали той жаданий вирій,
Свій далекий журавлиний рай.
Ловлячи повітряні потоки
Та останнє осені тепло,
Розгортали в хмарах клин широкий
Журавлі й журавки сивобокі,
Й першолітки, що лиш стали на крило.
Раптом стало радісно та млосно.
І на хвильку здалося мені,
Що в далекій синій високості
Я кружляю поміж журавлів.
Вітер ніжно пестив руки- крила,
Серце пружно гнало в жили кров.
Лету радість душу полонила,
До небес безодні синьо- білих
Досі ще не звідана любов.
Це тривало мить одну- єдину.
Я вічув, що відчувають журавлі…
Як привіт від них, м’яка пір’їна
В руки опускалася мені.
Ні жалю, ні заздрощів, ні злості,
Ні розпуки не було в мені.
«Кожному своє » - до болю просто.
Людям- не ширяти в високості,
Журавлі загинуть на землі.
Журавлі, курличучи, летіли.
Кру… Та кру… І кожним помахом крила
Наближали той жаданий вирій,
Свій далекий журавлиний рай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355264
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2012
автор: посполитий