Іноді так тяжко і в голові павутина,
Картина складна із моментів в очах,
І я добре знаю, шо я в душі дитина,
Та вбиваю себе, як свій останній страх...
Я вже не боюсь ризикнути УСІМ,
Заради нашого спільного щастя!
Та якшо це, не є потрібне тобі?
Тоді все без сенсу, для чого це, нащо???
Я можу повірити твоїм словам,
І більше ніколи в них не сумніватись!
Я новий світ створюю нам,
Щоб тобі не доводилось більше старатись.
Я знищити можу минуле своє,
Розтерти все в попіл і кинути в море...
А якшо є байдужим серце твоє,
То для кого тоді, я підкорюю гори?
І мабуть, забагато я хочу зробити,
Що навіть без сил усміхаюсь до тебе.
Я просто знову навчилась любити,
Я знову вмираючи падаю з неба...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355229
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2012
автор: ЕТ