Паленіє зело у затишку літа,
Барвиться в промінні даллю небокрай.
Вмощується давнє в душу сумовито
І твоє прохання - "Ти мене чекай!"
Плаче горобина гронами- плодами,
У дощах вмиває і мою сльозу.
Може, це так долю заплело роками
Чи я випадково забрела в чужу?
Тільки й залишився голос у прощанні
- Я вернусь, вернуся! - В серці так щемить...
Де ж ти мій коханий? І кому востаннє
Обіцяв любити вічність, а не мить.
Літо вкотре поспіль відкошує жито,
Квіти обіймають мою сумоту.
Самотність жіноча у щодень прошита...
Проводжає барви - в осінь золоту.
Жовто-багрянистим застелю я листям
Всі стежки, де зустріч нашою була.
Літо догоряє... осінь йде в обійстя...
Вимріяне щастя я не вберегла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355003
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.08.2012
автор: Тетяна Луківська