Колись,у давнину далеку,
На острові,що звався Кріт,
Жили мінойці,ну а греки
Платили данину багато літ.
Мінойцям хижим на забаву,
Афін красу,дочок й синів,
До мінотавра на поталу,
На смерть везли,немов рабів.
І кожен рік в Афінах горе,
І не знайти утіхи слів,
Бо забирало синє море
Дітей коханих у батьків.
Однак,не думав цар Егей,
Коли збирав нову данину,
Що в неї увійде Тезей,
Що корабля лаштує сину.
- Мені за спинами других,
Ховатись,батьку,не пристало.
Вступитись мушу за своїх,
Та не тужи,не все пропало.
Тезей,щоб душу не ятрити,
Вітрило швидко підійняв
І щоб жалобу придусити,
Чимдуж на весла налягав.
Та ось уже й до Кноса,
Столиці грізного Міноса,
Всі перешкоди проминув,
Тезей,Егея син,прибув.
Царю вклонився і дочкам,
Йому всміхнулась Аріадна.
Була вона на диво гарна,
Що й і не вірилось очам.
Мінос улаштував гуляння.
Усіх з дороги пригостив,
А потім на мечах змагання,-
Тезей суперників побив.
Вінок Тезею на чоло,
Прекрасна Аріадна положила.
Його красою полонила,
І закохалася в нього.
На ранок йти до Мінотавра,
Що ж то чекає його завтра?
Чекав він знаку від богів,
Почути присуд їх хотів.
Йому з`явилася Афіна.
Тезей пред нею на коліна
Упав,і помочі просив.
Благав,щоб дала йому сил.
- Зглянься,заступнице Афін.
Почуй сердець предсмертний трепет.
Жорстокий світ чекає змін.
Подай надію бідним грекам.
Відповіла йому Афіна :
- Чекає світ тоді лиш зміна,
Коли сміливість страх здолає,
Герой завжди перемагає.
- Іди,Тезей,і май надію,
Більше сказати я не смію.
Життям не бійся заплатити,
Щоб грекам було вільно жити.
Тезей подякував Афіні.
На більше він і не чекав.
Низенько уклонившися богині,
До друзів швидко почвалав.
На Аріадну подивитись
Останній раз хотів Тезей.
Ще раз її красою впитись,
Зігрітись в полум`ї очей.
Вона його давно чекала.
Лиш підійшов він до дверей,
В обійми милого упала.
Сховала від лихих людей.
Уста гаряче цілувала,
Та сльози із очей текли.
Про лабіринт усе казала,
Богів благала помогти.
Щоб в лабіринті не барився,
Щоб часом там не заблудився,
Дала йому важкий клубок.
Тугенько сплетених ниток.
Тезей дарункові зрадів.
Тепер не заблука він під землею.
Казав,що вернеться він до неї,
Та про кохання лопотів.
В його обіймах Аріадна мліла
І не вбоявшися гріха,
Богів служниця - жриця діва,
Себе Тезею віддала.
Тезей,окрилений любов`ю,
В палац до друзів повернувся.
І задоволений собою,
У сні солодкому забувся.
А ранком,греки всім богам,
Принесли жертви і молитви.
Просили смерті ворогам,
Та готувалися до битви.
Зі списом у руці,поперед друзів,
У лабіринт Тезей пішов.
Був у великій він напрузі.
Від рику стигла юна кров.
Та ось і кінчився клубок
Ниток,що дала Аріадна.
Тезей ступив іще на крок
І враз побачив мінотавра.
Гарчала хижо бича голова,
Та піну з пащі розкидала.
В очах пекельна лють палала.
Страшною хвиля ця була.
Та все ж Тезей Афіні вірив,
Тому й не тратив марно слів.
Наніс списом удар він звіру,
Однак,уберегтися не зумів.
Дістав Тезей удар у груди.
На землю впав,весь у крові.
Від болю стиснув міцно зуби,
Та потемніло в голові.
Побачив звіра над собою,
Що хижо знову загарчав.
Тезей списа підняв до бою,
І в пащу звіра увігнав.
Звір на Тезея повалився,
Його під себе підім`яв.
В предсмертних корчах довго бився,
Харчав і жалібно стогнав.
Так мінотавра подолавши,
Тезей і голову відтяв.
І на списа її піднявши,
Із лабіринту почвалав.
Мінойці впали на коліна,
Уздрівши голову бика.
Державу їх чекала зміна,
Не знали,правда,ще яка.
Тезей тут довго не вагався.
За руку Аріадну лиш вхопив,
До пристані скоріш подався.
У море поспіхом відплив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354941
Рубрика: Поема
дата надходження 03.08.2012
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико