Мої !!! - Від радощів волаю,-
Веселі безтурботні дітки.
Я усвідомлюю це чітко,
Та серце жахом огортає.
Чи ми достойні є самі
Життя розумне породити?
Чи ми давно навчились жити?
Здається, так... Здається, ні...
Як серце батьківське щемить!
Коли хвороби їх гнітили
Й життя на ниточќах висіли:
Невинні ж ще, а їм болить.
І клопіт був, й сумління гризь...
Маленька наша доня мила
Від жаху й болю полотніла,
Та не показувала сліз.
І наш синок життя втрачав.
З надривом серце колотилось -
І раптом стало... Зупинилось.
Не дихав більше Ярослав.
Хвала Божественим рукам!
Кінець щасливий і зворушний:
Він повернув великодушно
Дитя наляканим батькам.
Чи маю я дітей своїх?
Не я, а Бог дає їм жити;
Вони - Його спасені діти,
Ми лиш викохуємо їх.
Написано за сприянням і з сестринськими
порадами Анастасії Рудої 6 серпня 2007 року
Вірш опубліковано:
- Антологія української інтернет-поезії «За межею означень…», Івано-Франківськ, Місто НВ, 2009 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=35485
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2007
автор: Ігор Рубцов