Пробач мене за цей безглуздий фатум.
Ми опинились в різних таборах.
Якби могла я наперед те знати,
Де грань тонка облуди і добра?
Я мала військо з добрих білих шахів,
Та «чорним» поговір мене накрив.
А ти був гордим перелітним птахом,
Та спокусився на хвалебний крик.
Тебе обрали королем негідні,
І розірвала я хиткий союз.
У сумнівах гнітючих і безплідних,
Як дерево поламане, стою…
Ти завжди поглядав на мене згорда,
Натягував зневаги тятиву.
Аж раптом – шах і мат! І ти за бортом.
А я живу… ще й досі я живу…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354016
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2012
автор: Лілія Ніколаєнко